Не вбити в дитині цікавість до хімії: поради "Скаженого хіміка"
Розповідає Гліб Репіч, фіналіст Global Teacher Prize Ukraine 2021, відомий у тік-тоці вчитель. Хімію треба бачити Сучасні учні – практичні, на них самим лише авторитетом не вплинеш: "Вчи хімію – бо вам це потрібно". Не спрацює. Частково це пов’язано з загальним нерозумінням, що таке хімія. Адже в нашій культурі "хімією" називають всяку х**ню: "Натуральне не може бути хімією". Хоча це не так. Хімія навколо нас. Ми складаємося з природних речовин, ми їмо якісь речовини, виділяємо якісь речовини, користуємося засобами догляду – все це хімія. Для того, щоб хімія була зрозумілою та цікавою дітям, вони мають розуміти, як все працює. Не бачачи реальні хімічні досліди та експерименти, вони пропускатимуть теорію повз вуха. Коли я навчався в школі, на уроках хімії ми не просто книжки розглядали. Моя шкільна вчителька проводила реальні досліди, ми робили лабораторні, власноруч змішували реактиви. На заняття чекали з нетерпінням. В іншій школі викладала її подружка – реальний фанат хімії. Вона вела факультативи, де проводила хімічні досліди поза шкільним курсом. Щоб у неї додатково займатися хімією, бувало, прогулював окремі уроки у своїй школі. Від вчителя залежить, вчитимуть діти хімію з цікавістю чи відчуватимуть відразу до предмета. Щоб був інтерес, можна проводити досліди з реальними об’єктами, наприклад, продуктами. Один із прикладів, який свого часу "розірвав" мій тік-ток – дослід із медом. Багато людей вважають, що мед – ефективний замінник цукру, дієтичний продукт, де немає калорій. Тож провів простий дослід на визначення цукру в меді, показавши, що в ньому є купа цукру, зокрема, глюкози. Тобто, всупереч хибним порадам інстадієтологів, мед не можна вживати хворим на діабет. У якийсь момент після публікації мені навіть накидали скарг, тік-ток "забанив" відео "за розповсюдження неправдивої інформації". Потім розбанив. Зараз готую від нашої школи платний курс для вчителів, який планую презентувати після Нового року. Викладатиму свої експерименти з тік-току з поясненням, як застосувати їх у школі. Наприклад, дослід із різнокольоровою трояндою, що палає, який зручно проводити будь-де. Суть у тому, що відбувається забарвлення полум’я іонами різних металів. В металевій троянді квітка горить червоним, а листя – зеленим. Підтримуйте і хоча б не заважайте У шкільні роки батьки були не в захваті від моїх хімічних вподобань, але я проводив вдома якісь досліди. Тоді багато чого можна було купити на ринку, сульфатна кислота розливалася "як молоко", коштувала копійки. Після уроку, де провели прості реакції обміну з солями, я купив мідного купоросу, очисник для труб (натрій гідроксид) і вдома їх змішав – випав осад купрум сульфату, купрум гідроксиду. Блакитний осад, дуже красивий. Знав вже, що нерозчинні у воді гідроксиди, цей купрум гідроксиду, не стійкий. Тому нагрів його й спостерігав, як змінив колір на чорний. У школі саме цю реакцію ми не проводили, тому зробив її самостійно. Робив різні ракети, піротехніку, порох (вийшов недобрий). Задля якісного пороху, виявляється, треба дуже постаратися. Іноді траплялися вдома аварії. Колись зробив рушницю, яка стріляла моїм порохом. Ненароком вистрілила в кімнаті, пробила дірку в підлозі. Усі родичі були вдома. Добре, що мені не забороняли займатися хімією та розвиватися самостійно. Однак, я впевнений: якби батьки старалися допомогти реалізувати мої прагнення, виходило б краще. Недарма є гарний вираз: не можеш заборонити – очоль. Батькам важливо підтримувати рух дитини в напрямку, цікавому для неї. Втім, активно виконувати вдома досліди не раджу, бо багато хімічних речовин є агресивними, і для них потрібна лабораторія. Але можна робити, наприклад, досліди з сухим льодом – це речовина безпечна, з ним загалом прикольно бавитися. Навіть якщо просто кинути сухий лід у воду – всі навколо будуть у захваті, адже почне виділятися багато пару. Адже сухий лід – речовина з дуже низькою температурою (-79 °C). Коли кидаємо його у теплу воду, починає швидко випаровуватися, оминаючи рідку фазу. Не тане, а відразу з твердого перетворюється на вуглекислий газ (це називається сублімацією). Звісно, треба все одно дотримуватися техніки безпеки, не брати багато сухого льоду руками, інакше можна отримати опіки. Також не зачинятися у закритих приміщеннях із сухим льодом. Була історія, як одна інстаблогерка у розпал вечірки кинула в басейн 25 кг сухого льоду, троє людей загинуло через задуху... Сухий лід – це твердий діоксид вуглецю, який не підтримує дихання. Але якщо експериментувати з невеликою кількістю, нічого поганого не станеться. До речі, учням, які хочуть стати реально класними хіміками, важливо також не запускати фізику, біологію, математику. Тому раджу батькам, які помічають у своїй дитині інтерес до хімії, направити її в правильне русло. Записати в гурток юних дослідників, можна пошукати в інтернеті. Про хороші дистанційні гуртки з хімії не чув, і загалом краще, щоб такі гуртки дитина відвідувала у звичайному форматі, офлайн. Якщо дитина фанатіє від хімії, має хоча б подивитися на пробірки. Є здібності – краще перевестись в іншу школу Якщо бачитимете в дитині цікавість та здібності до хімії, краще не залишати її у звичайній школі, а віддати навчатися в профільний ліцей. Шкільна програма у звичайних школах спрощена, на хімію виділяють мало годин. У багатьох школах, куди мене запрошують розповісти дітям про хімію, немає нічого – ані реактивів для дослідів, ані людини, яка б показувала учням експерименти. Багато учнів і студентів кажуть, що у них на уроках не проводили жодних дослідів. Та й нещодавно дівчинка розповідала, як шкільна вчителька з хімії самостверджувалася завдяки учням. Нічого не могла навчити, але казала: "Ви нічого не знаєте, ніколи хімії не вивчите". Звісно, є шкільні хіміки, фанати своєї справи, які стараються. Втім, невелику групу класних викладачів перекриває маса тих, які нічого не дають учням. А реальну погоду завжди створює більшість. Все це не дивно, адже сьогодні вчитель у державній школі – непрезентабельна професія. На педспеціальності йдуть навчатися переважно ті, хто не пройшов деінде. Що теж насамперед пов'язано з низькою зарплатою освітян державних шкіл. Мабуть, це остання робота, яку обрав би для себе. Ми з вчителями-фіналістами Global Teachers Prize погодилися, що державні школи вже програли битву за викладачів. Кращі вчителі залишають державні школи заради приватних, де мають більше свободи, вищі зарплати. Та й батьки, які хочуть щось дати дитині, все частіше віддають їх у приватні проєкти, де осідають кращі педкадри. Якщо дитина займатиметься улюбленою справою, то в майбутньому зможе багато чого досягти. Це стосується не тільки хімії. На жаль, часто бачу, як батьки прагнуть виростити з дитини "щось". Плюють на її вподобання, мовляв, "цим на життя не заробиш". Пхають у програмування, спорт, намагаючись коштом дитини реалізувати власні мрії. Але, говорячи про кар’єрні перспективи в хімії, заробити грошики є де. Спеціалісти потрібні в різноманітні лабораторії, особливо приватні, аграрний сектор, косметичну хімію. Всі виробничі процеси потребуватимуть професійного хіміка, оскільки наша промисловість потроху починає розвиватися. Компанії відкривають можливості працевлаштування для українських студентів. В Україні – кадровий голод. Реальних спеціалістів з природничих точних наук майже немає, їх не готують в університетах, охочих навчатися на хіміків мало. До пандемії я рік провів у Дрезденському технічному університеті, де проводив наукові дослідження. Мене вразило, як активно там залучають першокурсників до роботи в лабораторіях на сучасному обладнанні. Навіть випускник нашого університету не отримує таких практичних скілів, які в Німеччині пропонують першокурсникам. Зараз наші університети потроху трансформуються, але не впевнений, що це стосується хімічних факультетів. Хоча в цій науці саме університети мають давати обов’язкову практичну складову, готуючи фахівців. Зважаючи на наш стан справ, найближчим часом український вчений Нобелівську премію з хімії точно не отримає. Щоб зробити реальні наукові відкриття та заробити Нобеля, треба мати в країні наукові школи, і державі треба в це вкладатися. Звісно, якийсь українець може поїхати працювати за кордон і потім отримати премію. Але буду не радий почути у нас: "Український спеціаліст отримав відзнаку". Казати так – це видавати чуже досягнення за своє. Замість того, щоб пишатися фактом народження людини в Україні, нам би плакати. Бо це не ми її створили. У нас вона не мала умов, щоб себе реалізувати.Джерело: life.liga.net Оцініть новину: 
Ваш коментар буде першим