Моїз Гайсинський – основоположник радіаційної хімії з України
23 жовтня 1898 року в містечку Тараща на Київщині народився Моїз Гайсинський – видатний хімік із України, основоположник радіаційної хімії та автор першої в світі монографії на тему “Радіаційна хімія та її застосування”. Член італійської та французької академій наук.
Свій шлях до науки хлопець розпочав зі звичайної початкової школи, потім була гімназія в Катеринославі (нині місто Дніпро). По її закінченню в 1917-му вступив до Харківського університету на факультет філософії та психології. Але провчившись там три роки, разом із однодумцями нелегально поїхав до Ерец-Ісраелю (Ізраїль, тоді Британський мандат у Палестині). Але там ніхто не чекав нелегалів, тому влаштуватися можна було, хіба що на чорні роботи, тому Моїз працював на будівництві доріг.
За два роки, у 1923-му, Гайсинський покинув Ерец-Ісраель і подався до Італії. Там відкрилися для хлопця непогані перспективи. Маючи за плечима хорошу освітню базу, – адже ще в Харкові він проявив себе здібним студентом, – вступив до Римського університету, де вивчав хімію. На той момент Моїз мав туманне уявлення про цю науку, але п’ять років наполегливої праці дозволили йому підготувати в 1927 році роботу “Десульфірування сульфідів металів і дослідження сульфідів молібдену та вольфраму” й отримати докторську ступінь.
Знаковим періодом у житті хіміка став 1930 рік – початок роботи в лабораторії П’єра та Марії Кюрі в Парижі, що визначило тему його подальших досліджень – ядерна хімія.
Потім Гайсинський зосередився на викладацько-дослідницькій діяльності й влаштувався до Сорбонни, де в майбутньому стане професором радіохімії (1959 рік).
Згодом Моїза запросили до Національного центру наукових досліджень Франції.
Якщо прослідкувати життєпис Гайсинського, то можна з упевненістю сказати, що все своє свідоме життя вчений присвятив хімії, яка є опорою й основою життя. Вченого відрізняла неймовірна працездатність, вимогливість до себе та колег, особливо під час проведення експериментів.
Перші свої наукові дослідження Гайсинський виконав у 1937-1939 роках. Вони були присвячені аналізу властивостей йодистих сполук азоту. На базі цих дослідів вчений продовжив вивчати ці сполуки. У 1945-1947-му Моїз досліджував з’єднання протактинія, полонія й кюрія електрохімічними й радіаційно-хімічними методами.
У 1950-му Моїз виступив із критикою актінідної концепції розміщення елементів із порядковим номером більшими за 89 в періодичній системі Менделєєва й запропонував, обґрунтовуючи, нову ідею про розміщення елементів 7-го періоду, а саме групи елементів, що починаються з урану. В історію це увійшло під назвою – уранідна концепція Гайсинського.
У 1957-му побачила світ фундаментальна праця вченого “Ядерна хімія та її застосування”. В якій вчений виклав свій погляд на сучасні проблеми науки: ядерні реакції, ділення ядер, дія іонізуючого випромінювання на речовину, отримання та властивості трансуранових елементів, ізотопну рівновагу, а також на практичні проблеми використання радіоактивних ізотопів й ядерного випромінювання в промисловості, біології, геології. Російською її переклали в 1961-му.
У 1965-му разом із французьким радіофізиком Жаном-П’єром Адлофом уклав “Радіохімічний словник термінів”. Тут вперше були підсумовані основні характеристики 104 відомих елементів періодичної системи, причому при описі кожного елемента автори виклали історію відкриття, його фізичні й хімічні властивості, ізотопний склад, способи отримання ізотопів, їх ядерні характеристики, а також найважливіші області застосування.
Окрім того, вчений у 1970 році відкрив можливість застосування результатів радіаційної хімії в кінетиці й каталізі, що надалі було підтверджено експериментально. Відкрив аналогію активаційної дії альфа-опромінення й ультразвуку на хід хімічних реакцій.
За два роки Гайсинський передбачив для елементів, починаючи з 104-го номера, електронні конфігурації, ступені окиснення, величини іонних і атомних радіусів, потенціали іонізації, електронегативність, а також деякі характерні аналітичні реакції.
Попри зайнятість, Гайсинський неодноразово відвідував Батьківщину. Приїжджав із лекціями, знайомився з молодими вченими й проводив досліди.
У 1971 році його запросили до Москви на 13-й Міжнародний конгрес з історії науки. Тут вчений де виступив з оригінальною доповіддю про “псевдовідкриття в історії радіоактивності”.
Наукова діяльність Гайсинського неодноразово відзначалася преміями та нагородами, він був членом італійської Національної академії деї Лінчеї (Рим, 1953), членом Французької академії інженерних наук, а також різних хімічних і фізичних товариств Європи та Америки.
Помер видатний хімік 10 лютого 1976 року в Парижі.
